1.Пане Андрію, ви прагнете стати сьомим президентом України. Чому українець має проголосувати саме за вас, а не за будь-кого іншого — з більшим досвідом, вагою чи інституційною історією?
Я не говорю про участь у президентських виборах. Це питання зараз не на часі. Ми розбудовуємо політичну партію, гуртуємо наших однодумців. А приймати рішення про те, чи брати участь у президентських виборах, чи підтримати достойного кандидата, ми будемо вирішувати потім. Ми реалісти, і будемо зважувати шанси, відштовхуючись від тих реалій, які складуться після війни.
2.Війна триває. Яким ви бачите сценарій її завершення? Що конкретно має підписати Україна — і що ми категорично не можемо підписувати, щоб не повторити помилку Будапештського меморандуму?
Війна закінчиться мирним договором. Звісно, мені би хотілося зараз сказати: ми обов’язково вийдемо на кордони 1991 року, Москва впаде, Росія розвалиться. Але давайте говорити правду: ми не маємо можливості досягти бажаного результату, і завершення війни принесе багато розчарувань. Головне – не віддавати наші території без бою, не погоджуватися на кабальні умови, не зрадити пам’ять полеглих. З одного боку все виглядає на нашу поразку. Але погляньте на ситуацію під іншим кутом: ми зберегли державність, ми зберегли вихід до моря і наші чорноморські порти. Росія не досягла головної мети – повного загарбання нашої держави. Ви згадали про помилку Будапештського меморандуму. Його слабкість була у тому, що це був саме меморандум – тобто: міжнародний акт, що не має імперативного, обов’язкового застосунку. Ми навіть не ратифікували цей документ – просто підписали. І що, ми хочемо, щоби подібний акт виконувався? Саме тому маємо подбати про те, щоби гарантії безпеки для України були прописані, затверджені і ратифіковані як обов’язковий документ. А це залежить від зрілості, відповідальності і вольових якостей наших дипломатів.
3.Ви багато говорите про сильну Україну після перемоги. Скажіть чесно: у нас буде шанс на швидку модернізацію, чи нас чекає десятиліття важкого відновлення і залежності від зовнішніх партнерів?
Все залежатиме від багатьох факторів. Як довго протриває війна? У якому стані нам дістанеться економіка? Де ми візьмемо кошти на відновлення? Хто нам допомагатиме і чи прийдуть з інвестиціями в Україну представники світового бізнесу? Шанс з’являється лише тоді, коли є бажання у нації досягти конкретного результату. Я прихильник національного солідаризму, який передбачає солідарну відповідальність усіх верств населення щодо майбутнього країни. Чому Німеччина через 15 років після війни не лише встала з руїн, а й випередила довоєнні економічні показники? Тому що весь великий бізнес у 1946 році домовився, що потрібно попрацювати фактично в нуль прибутку, аби забезпечити сталий розвиток країни. Це вже потім був план Маршала. А у 1946 році була воля до відновлення країни. І ще: якщо хочемо швидко відновитися, то маємо дуже ретельно вивчити можливості і пріоритети, навіть якщо вони сьогодні не вписуються у наш світогляд. Нам потрібні Китай і Індія – не менше, ніж Європа чи США. Не зважаючи на те, яку роль вони зіграли у війні Росії проти України. Ми не можемо жити вічними образами. Нам потрібні нові ринки. Тоді можна говорити і про модернізацію. Бо модернізація – це дуже дорога річ.
4.Ваш бекграунд — управління портами та логістикою. Як цей досвід переводиться у здатність керувати державою під час війни та після неї?
Управління портами і логістикою – це розуміння того: як рухаються товари, як створюється додана вартість і як наповнюється бюджет. А також розуміння корупційних схем – я впав у немилість до влади саме тому, що вказав на факти грабунку українського бюджету. Розуміння логістики – це вже не просто гасла і фрази. Це основа економіки, це абсолютно інший світогляд. Я думаю, що нашим політикам не вистачає розуміння логістики, а звідси – і логіки, і відповідальності, і здорового глузду.
5.Ви жорстко критикуєте чинну владу. Якщо завтра ви президент — які три рішення ви ухвалите в перші 100 днів, які реально можна виконати, а не обіцяти?
Я скличу Конституційну Асамблею, яка за рік має розробити і прийняти нову Конституцію України. Я проведу референдум про перегляд багатьох актів, прийнятих командою Зеленського – в тому числі і кабальних угод з США і Великобританією, і закону про землю. Я проведу переговори з Міжнародним валютним фондом щодо реструктуризації нашого боргу.
6.Мобілізація, справедливість, СЗЧ. Які реформи ви запропонували б, аби система не руйнувала довіру українців та не демотивувала військових?
Всі ці питання потрібно розглядати у мирний час. Саме тому я після закінчення війни буду ініціювати нову Військову доктрину України, а також проведу широкі консультації з військовими – не з НАТОвськими радниками, не з теоретиками, а з тими, хто пройшли через окопи, передову, кров і смерті. Ми маємо розробити абсолютно нову базу, яка би передбачала новий вимір патріотизму та військової підготовки. За ізраїльським зразком. І не сподіватися на парасольку НАТО, а створювати власну систему безпеки на випадок нових війн. Тим більше, що світ знову повернувся до того, що війна стала нормою міжнародних стосунків. І наступна війна на нас може чекати не обов’язково з боку Росії. Просто потрібно бути готовими професійно захищати свою Батьквщинут – незалежно він того, звідки буде напад.
7.Порти, логістика, економіка. Ви — фахівець у цих питаннях. Скажіть прямо: що робити, щоб після війни Україна не стала бідною та вторинною економікою, а отримала шанс на прорив?
Бідними є сировинні держави. Ми скільки завгодно можемо пишатися тим, що у нас неозорі лани, чорноземи, уран, літій, газ і нафта. Є таке поняття – «рентне прокляття». Це коли природні багатства стоять на заваді розвитку економіки – бо немає стимулу до вдосконалення. Ми повинні продавати не пшеницю, а продукти переробки пшениці. Це вдесятеро більший прибуток. Ми повинні продавати не ліс, а готову продукцію. І так далі. Якщо ми відійдемо від сировинної основи – ми матимемо майбутнє. Та ж Росія, яку ми ненавидимо через акт агресії, десять років тому мала в структурі своєї економіки 65% доходів від продажу сировини (насамперед нафти і газу). Вона зрозуміла вразливість такого підходу, і протягом війни перебудувала економіку: сьогодні 78% доходів – несировинний сектор. Це ж чекає і на Україну. Але питання – чи ми далі будемо сподіватися на гроші від продажу зерна, руди і олії, чи будемо модернізувати економіку?
8.Особисте. Ви говорите про державу, відповідальність, майбутнє. Коли у вас особисто з’явилося відчуття, що ви можете бути президентом країни, яка воює? І що стало “точкою неповернення”?
Я давно відчув, що можу бути політиком. Про президентські амбіції говорити рано. Але є три моменти, коли людина відчуває готовність піти у політичне життя. Перше – коли ти розумієш, що тобі не байдуже те, що відбувається довкола. Друге: ти розумієш, що можеш краще і якісніше, ніж інші політики. І третє: у тебе з’являються однодумці, які готові йти за тобою. У мене це усвідомлення з’явилося ще задовго до війни. Саме тому не можу назвати себе новачком в політиці чи тим казковим персонажем, який 33 роки лежав на печі, а потім пішов здійснювати подвиги.
9.Питання прямо: якщо ви станете президентом — хто ваша команда? Люди з досвідом, чи нові обличчя, які, як і ви, “приходять знизу”?
Я довіряю не тим, хто обіцяє, а тим, хто має що пред’явити громадськості у якості здобутку та результату. Український мислитель В’ячеслав Липинський сто років тому написав: «Успіх будь-якої справи забезпечується поєднанням досвіду старшого покоління з енергією молодих. Якщо взяти виключно фахівців з досвідом або окремо виключно молодих і запальних і робити з ними справу, то ця справа буде приречена».