Андрій Пелюховський,
Голова Всеукраїнської партії
«Сила нації»
ЕПОХА ГЕРОЇВ
Нинішня доба увійде в українську історію як епоха героїв. Дійсно: за час війни проти Росії ми отримали просто рафінований прояв героїзму на фронтах і в тилу. І мародерство чиновників, зрада генералів, недолугість політиків не можуть перекреслити той подвиг, який щоденно здійснюють десятки і сотні українців.
Це в першу чергу подвиг на фронтах. Адже не зважаючи на те, що нам вже четвертий рік пророчать падіння фронту, ганебну втечу військ і капітуляцію, наші вояки зусиллями волі тримають оборону. Це вони змусили зупинитися «другу армію світу» – з набагато більшими ресурсами, ніж наші, з набагато більшим досвідом. Це вони винайшли нові способи ведення війни. Те, що Росія може звітувати не про повне захоплення України, а про повільне, по кілька кілометрів на місяць просування по українській території – це їх заслуга. Те, що ворог вже втратив понад мільйон своїх бійців – це теж їх заслуга.
І ми маємо справу зі справжнім подвигом, а не безглуздою і екзальтованою самопожертвою. Ми маємо справу не з розпіареними у засобах масової інформації «подвигами Матросова». Ми маємо справу з колективним подвигом народу.
Але варто також віддати належне подвигу в тилу, без якого не може бути повноцінної перемоги. В умовах війни налагоджено виробництво власної зброї – дронів та ракет, які вже роблять свою справу: саме українська зброя відправила на чорноморське дно крейсер «Москва» і нанесла удари по енергетичних об’єктах у Росії. Саме українська зброя сьогодні створює «дронові перепони» для просування військової сили і техніки РФ. А за всім цим – робота на грані людських можливостей сотень тисяч українців, задіяних у оборонній галузі.
А підприємці, які годують народ і які сплачують податки у державний бюджет – хіба вони не герої?
А письменники, що пишуть сьогодні твори, просякнуті патріотизмом і жагою до перемоги – хіба вони не герої?
А звичайні люди, які готові терпіти усі біди та страждання, відключення світла, проблеми з логістикою, але не ремствують і не говорять про втому від війни? Хіба вони – не герої?
На фоні частих повідомлень про те, що розкриваються корупційні схеми поставок зброї та продовольства для армії, про розкрадання бюджетних коштів, про порушення справ і про журналістські розслідування проти деяких топ-чиновників, розумію: все це – поодинокі факти, які на тлі загального героїзму виглядають як прояви мародерства. І не вони визначають загальний настрій епохи.
Наш час ніколи не залишиться в історії як «доба корупціонерів». Він залишиться саме як епоха героїв.
Очевидно, що я пишу ці слова не заради голого пафосу. Головне наше завдання сьогодні – зробити так, щоби герої, які не шкодували сил і свого життя заради держави, не буди завтра зраджені своєю ж державою. Багато хто із нас пам’ятають, як повелися з ветеранами війни у Афганістані. Жорстоке і холодне бюрократичне «Я вас туди не посилав» будо вироком для багатьох із них. Держава просто зобов’язана віддячити усім, хто працював на її благо. Бо просто похлопати по плечу, вручити медаль і забути – це не подяка. Країна героїв потребує і спеціальної політики щодо героїв.
Це стосується насамперед соціальних програм.
Перше: необхідно створити програму кадрового резерву для українських вояків і представників військово-промислового комплексу (саме так – ці дві категорії необхідно урівняти в правах, бо діяльність «Укроборонпрому» сьогодні не менш важлива, ніж діяльність Генерального Штабу і Ставки). Вони повинні пройти спеціальній вишкіл – наприклад, у Школі державного управління імені Сергія Нижнього (оскільки інші подібні структурі держава вирішила закрити). Це має бути цільова програма по створенню майбутньої управлінської еліти – ті, хто не шкодували свого життя заради захисту України, повинні бути на передньому краю відбудови економіки і державних структур. Україні потрібна нова якість еліти!
Друге: потрібна програма забезпечення ветеранів житлом. І мова йде не лише про будівництво нового житла. В одному лише Києві майже сто тисяч порожніх квартир, які так і не продано через грабіжницькі, нічим не мотивовані ціни на ринку. А загалом по Україні це число становить майже півмільйона квартир! Чого вони чекають? Приїзду мігрантів із Близького Сходу? Держава повинна провести аудит житлового фонду і вилучити порожні квартири, передавши їх ветеранам. Нехай це буде внеском компаній-забудовників у загальну справу. Компанії можуть отримати спеціальні облігації, які будуть погашатися згодом, коли економіка стабілізується.
Третє: потрібен спеціальний центр працевлаштування для ветеранів. Пріоритетність при прийнятті на роботу для тих, хто пройшли через війну – очевидна.
Четверте: Національний банк України, Міністерство фінансів, Міністерство економіки мають розробити план пільгового кредитування (під мінімальні відсотки) для ветеранів, які хочуть розпочати свою справу у бізнесі. Цей відсоток повинен бути меншим за облікову ставку і діяти перші п’ять років після закінчення війни. Зауважте: банкам в ході війни не довелося затягувати пояси. Більше того: вони не надали пільги громадянам, які отримали кредити у довоєнний час. Весь світ вводить полегшення для клієнтів в умовах війни, лише не українські банки. Тому буде справедливим, щоби банківська система внесла свою лепту у перемогу хоча би таким чином.
Наша партія сьогодні виступає одним із головних ініціаторів реальних змін у суспільстві, які покажуть: у спільної справі, у нашої перемоги і у нашої державності немає «зацікавлених» та «сторонніх». Війна має залучити усі ресурси для перемоги. А перемога не може супроводжуватися тотальною несправедливістю щодо тих, хто виніс її на своїх плечах.
https://www.facebook.com/andrej.peluhovskij/posts/2239434639909929