Три роки ми говоримо про війну!
Навчились говорити про власне минуле, враховуючи війну.
Навчились будувати свої плани з огляду на війну.
Маємо слова, щоби виявити свій гнів.
Маємо слова, щоби висловити свій жаль.
Маємо слова, щоби засвідчити свою зневагу.
Маємо слова для проклять, маємо для молитов,
маємо всі необхідні слова,
якими можна сказати про себе в часи війни….для цілого світу нині кольори нашого прапора стали символом свободи, життя, любові — тої найвищої, євангельської, за яку кладуть душу…Україна пручається, як Лаокоон, обплутаний зміями. Вона німо кричить, але світ не чує. Письменник теж не може обійтися без мови ненависті – вона необхідна так само, як мова любові. Війна стала реальністю, і це мова війни. Але ми не тільки проклинаємо – ми також ридаємо, нас щодня приголомшують чергові втрати. Я не впевнений, що правильним було би стежити за тим, щоб у мові не звучали погані слова!!
P.S.: Бути українцем — це значить бути постійно в стані доказування свого права на існування.!Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній тобі.! АНДРІЙ ПЕЛЮХОВСЬКИЙ
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1914020805784649&id=100015302433218