Корупція завжди сприймається як щось брудне, ганебне, негідне. Але коли йдеться про корупцію на війні – тоді вже можна говорити про банальне мародерство. Адже за кожною вкраденою гривнею стоять людські життя. Але якщо вже мародерами виявляються найвищі посадові особи країни, це вже діагноз системі. І зовсім не важливо, чи почуємо ми на «плівках Міндіча» голоси Зеленського та Єрмака. Йдеться про людей, яких вони рекомендували у владу, за яких несуть повну відповідальність та є членами їхньої команди.
1990 року прем’єр-міністр Франції П’єр Береговуа (єдиний прем’єр-українець) пішов у відставку і застрелився, коли його звинуватили в тому, що він отримав кредит на купівлю квартири з процентною ставкою, на 2% нижчою, ніж для інших клієнтів банку. В українських умовах на подібний факт корупції не звернули б уваги. Тут крадуть вагонами, а хабар нижче 50 тисяч доларів навіть не приймається.
Раніше за мародерство в умовах воєнного стану розстрілювали. Зараз Україна відмовилася від смертних вироків: маємо зобов’язання перед Радою Європи. Але висновок по корупційних справах напрошується сам собою
Коли з’явилися перші записи, багатьом здавалося: ну ось якийсь Міндіч (про якого навіть Коломойський каже, що «він у школі ніколи не вчився» і що «його рівень – це подай, принеси, почухай») вирішив нажитися на відкатах від фінансових операцій «Енергоатому». Це, звісно, обурливо, але не цікаво. До цього вже усі звикли.
Але далі пішли нові теми. Спочатку виявилося, що у темі та в долі були міністр юстиції Галущенко та його коханка, міністр енергетики Гринчук. Потім виявилося, що у корупційному скандалі є інтереси колишнього міністра оборони, а нині секретаря Ради національної безпеки і оборони України Умерова. Потім з’явилися натяки, що у справі можуть бути замішані голова Офісу президента і навіть сам президент, який не тільки добре знає Міндіча, а й неодноразово бував на його квартирі, і навіть святкував там один із своїх днів народження.
Скандал уже перейшов межі «вузькоукраїнського». Про нього пишуть майже всі світові засоби масової інформації. Багато фігурантів справи вже втекли за кордон, багато хто вже під арештом. Сам Зеленський намагається відвернути увагу від скандалу поїздками країнами Європи та Азії, підписуючи угоду про купівлю неіснуючих французьких літаків за неіснуючі українські гроші.
Схоже, це початок кінця нинішньої системи. Те, про що говорили напівпошепки і на кухнях – про корупцію у вищих ешелонах влади, про спроби підпорядкувати НАБУ та САП президенту для того, щоб уникнути розголосу скандальних тем – стало дійсністю. І обдурити свій народ вже не вдасться.
У цій ситуації влада намагається знайти «стрілочників», провести косметичні реформи, можливо, оголосити про пару-трійку відставок або навіть про переформатування уряду (висловити недовіру уряду пані Свириденко вже можна – вона при владі вже 125 днів). Але навряд чи це задовольнить і громадськість, і хлопців на фронті, і наших партнерів. Вони розуміють, що корупція має системний характер, і справа не в окремих особах, яким не пощастило бути записаними на «плівках Міндіча».
Заяви окремих політиків про те, що Зеленський ні про що не знав і не здогадувався, виглядають відверто непереконливими.
У нинішній ситуації я вважаю, що існує наступний вихід із ситуації. Президент Зеленський сам має ініціювати президентські та парламентські вибори. Це у його інтересах. Якщо не дозволено законом – нехай депутати ухвалюють правки до закону. Історія знала не один випадок проведення виборів в умовах війни та відсутності контролю за територіями – найбільш відомими є президентські вибори 1952 року у Південній Кореї, які були проведені не лише в умовах війни, а й заклали підвалини демократичних процесів в державі.
Якщо Зеленський вважає, що він невинен і його оббрехали – нехай іде на суд громадськості. Отримає вотум довіри – отже, народ справді вірить у його невинність. Те саме стосується й партії «Слуга народу». Нехай ідуть на чесні парламентські вибори і доводять, що вони й надалі мають право представляти інтереси українців у Верховній Раді – після всього того, що ми дізналися про представників цієї партії та їхні брудні справи.
Тільки таким чином, лише через вибори, тільки через вотум довіри народу. Інакше тінь підозр буде тяжіти і над президентом Зеленським, і над усією його командою.
Може, хоча б таким чином привчатимемо наших політиків до того, що необхідно бути не лише зухвалими, а й відповідальними за свої дії.